понеділок, 6 вересня 2010 р.

Вручну. Ігри середнього класу

"Онука-москвичка помістила у своєму "Живому Журналі" зроблені на листку із зошита в клітинку малюнки своєї сільської бабусі. Вони мали успіх, і ось вже престижний Weekend запрошує у відому московську галерею на виставку унікального бабусиного орнаменту. Бабуся зі своїм hand made потрапила в мережі глобального світу.


Hand made, який завжди дуже високо цінувався в цивілізованих країнах, стає модним і в нас.

Ця мода мені здається частиною куди більш постійної моди на унікальне. Життя в сучасному соціумі часто прирікає нас робити все те ж, що і решта. Але людям хочеться думати, що вони можуть створити щось унікальне. Хоча б тому, що унікальність - це властивість людей як виду. Ми ж не знайдемо серед нас і двох однакових.

За hand made беруться насамперед цікаві й оптимісти. Ті, хто ще не розчарувався в собі. Я вже не кажу, що за всім зробленим своїми руками, як правило, стоїть нестерпне бажання цим займатися. Та іноді майже таке ж бажання бути оціненим.

Однак, перш ніж щось буде так оцінено, воно має бути подане, представлене. Хоча б онукою в ЖЖ. Інакше - залишиться непоміченим. І ціна його - і грошова, і символічна - буде невисокою. Зате помічений і поданий унікальний hand made може досягти глобального успіху, а ціна його вирости до цифр з неймовірними нулями. Тим більше, що від невідомості до популярності в наше століття постійно обновлюваної інформації та мережевих зв'язків - часто один крок.

"Ручна робота" - це ще й відкриття людини.

Думаю, що це відкриття інтимного світу людини. Дещо приховане і від нас, і від самих творців, але завжди цікаве та таке, що проситься "висловитись", заявляє про себе. Коли людина народжує із себе і видає на загальний суд щось таке незвичайне, над її життям ніби піднімається "завіса секретності". Та як ми всі любимо спостерігати, як людина раптом починає відкриватися! І тут не завжди одне пустопорожні цікавість. Може бути і глибокий інтерес до життя іншої людини.

Цей глибокий інтерес, до речі, мені здається більш важливим, ніж численні спонукання до наслідування. Логіка: "Ага, він знімає мости, а я чим гірше? Із завтрашнього дня фотографую шпилі веж!" - містить в собі багато дитячого, ілюзорного і звичайно не дає шуканого результату. Успіх чужої "ручного роботи" не повинен нас спокушати хапатися за одне-інше-п'яте-десяте. Тут, пам'ятаючи про закони Паркінсона і межі своєї компетентності, важливо не переплутати пшик з сутнісним проривом. Все-таки за більшістю виходів результатів "ручної роботи" назовні - дика кількість часу, витраченого на роботу як над собою, так і над "виробом".

Цікаво, що ця тема весь час приносить нам приклади полярного вибору. Людина семи п'ядей у чолі раптом починає розводити гусей, будує птахоферму. Людина, яка все життя пасла овець, раптом починає малювати. Гравець на біржі вирішує будувати літак. Людина немов знаходить контрапункт всього того, чим вона досі займалася. Йде за парадоксом.

Ручна робота - це добровільна дія. Дія за законами свободи. Або рухоме бажанням таку свободу знайти. І вже тому воно не може супроводжуватися нудьгою. Вирви вселенської нудьги, вверстані у спосіб життя середнього класу, ніколи не затягнуть того, хто щось робить вручну. Такі речі будуть цікаві в усі часи."
Уривки із статті Максима Суханова для Известия.

0 коментарів:

Дописати коментар